Бібліотечні уроки
Подорож до читацької скарбнички
Василя Олександровича Сухомлинського
Мета: ознайомити учнів з життям та творчим шляхом В.О.Сухомлинського. Викликати інтерес до творів Сухомлинського, бажання більше знати, наслідувати позитивні риси героїв прочитаних оповідань. Розвивати вміння виділяти в тексті головне, збагачувати словник. Виховувати почуття доброти, любові та поваги до рідних, друзів, всього народу.
Обладнання: портрети В.О.Сухомлинського, карта Кіровоградської області, квіти, віночок, різнокольорові стрічки, книги В.О.Сухомлинського, фото виставка, малюнки дітей до казок.
Хід засідання:
І. Організація класу
ІІ. Мотивація навчальної діяльності
На сьогоднішньому занятті
Треба дружно працювати,
Щоб змогли на всі питання
Повні відповіді дати.
- Технологія «Мікрофон»
- Чого ви чекаєте сьогодні на занятті?
- Технологія «Незакінчені речення»
Продовжити думку;
- Я хочу навчатись, тому що...
- Я не хочу навчатись, тому що...
Висновок. Навчання — це обов’язок кожної людини, це дорога у майбутнє, це життя.
- Яким би ви хотіли бачити наше заняття?
- Цікавим
- Продуктивним
- Творчим
- Щоб наше заняття таким було, я сподіваюсь, що ви будете мені допомагати і будете:
- уважними;
- дисциплінованими;
- активними
ІІІ. Оголошення теми і мети.
( На фоні музики «Одинокий пастух» звучить голос бібліотекаря.)
На високому стеблі квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому і називають квітку соняшником. Та вранці, тільки сходить зірниця, тремтять пелюстки. Радіє соняшник сходу сонця. Вдень сонце пливе по небу і соняшник повертає за ним свою золоту голівку. Зайде сонце. Повертає соняшник голівку туди, де завтра зійде сонечко.
Спить золота квітка і сниться їй ранкова зірка.
-Щойно ви прослухали оповідання, великого сина нашої Кіровоградської землі, видатного вченого-педагога, який серце своє віддав дітям, Василя Олександровича Сухомлинського. Йому і присвячуємо ми сьогоднішнє заняття.
- ІV. Робота над темою заняття
- В цьому році ми відзначаємо 100 років з дня його народження.
- На сьогоднішньому занятті ми здійснимо подорож до читацької скарбнички і познайомимося з його творами.
- В кінці заняття ми повинні пояснити значення таких слів:
Девіз:Він залишив назавжди
Слід після себе у світі,
Слід той не зможуть змести
Сиві і славні століття.
- Кожен мандрівник перед тим, як відправитись в якусь подорож, повинен приготувати все необхідне. Я просила допомогти мені наших фотокореспондентів у проведенні заняття.
- Чи готові ви в дорогу? Слово надаємо фотокореспондентам.
1-й кор. В селі Василівці, що на Єлисаветградщині ( так тоді називала наш край) 28 вересня 1918 року в сім’ї селянина-бідняка Олександра Омеляновича народився син. Назвали його Василем. Але згодом односельці так полюбили хлопчика, що всі стали називати його як польову квітку - Васильок.
2-й кор. Батько - Олександр Омелянович, орав землю, працював столяром, робив музичні інструменти.
3-й кор. Мати - Оксана Ювдіївна, працювала в колгоспі, займалася домашнім господарством, а зимовими вечорами розповідала казки. Разом з чоловіком, крім Василя, виховували ще трьох дітей, всі троє стали вчителями.
4-й кор. Василь Сухомлинський був завжди зосередженим, заглибленим у свою роботу, захоплювався всім, що траплялось на його шляху. Він добре малював. Для того, щоб купити фарби, папір, він з братом заготовляв лікарські рослини, насіння акації, адже зошити можна було одержати лише за них: склянка насіння акації - два зошити.
1-й кор. По книги Василь ходив до Павлиша. Там була книгарня. А за фарбами споряджувався у Кременчук.
2-й кор. В 1933 році закінчив семирічну школу. Потім навчався уКременчуцькому педінституті на факультеті мови і літератури. В 1941 році розпочалася війна, на якій двічі було поранено Сухомлинського.
3-й кор. З 1945 року почав писати свої перші статті, педагогічні твори. Написав понад 70 томів цікавих розповідей для дітей. З кожним роком відчував, що його місце біля дітей, у школі.
У 1948 році В.О.Сухомлинський став директором Павлиської середньої школи.
-Зараз ми з вами, діти, відправимося до прекрасного села яке називається -Павлиш.
Одна з вулиць називається вулицею Сухомлинського. Тут проживають добрі, чемні люди. В серцях яких назавжди залишиться ім’я В.О.Сухомлинського. Пам’ятають і люблять його і дорослі і діти тому, що і він дуже любив людей і понад усе дітей. Тому і написав для них багато цікавих розповідей. Понад 1500 казок та оповідань написав для дітей. В його творах переважає доброта, він хотів щоб всі діти росли добрими, чуйними працьовитими, щоб любили тата і маму, свою рідну домівку і нашу велику, прекрасну Батьківщину. Тому наша перша зупинка: «Батьківщина»
Батьківщина - це Україна.
Батьківщина - це мама й тато.
Батьківщина - це твої найщиріші друзі
І бджола у веснянім лузі.
Жителі першого будинку пропонують нам такі завдання:
- Перше завдання.
Я прочитаю вірш до одного з оповідань письменника. Послухайте і скажіть, як називається це оповідання:
Сіло сонечко за гору, червоніє небокрай,
В цю осінню тиху пору, покидаючи свій край,
В небі журавлі летять, поспішають у синю даль,
І крильми тихенько сіють, на моїй землі печаль.
А що сіють як вертають? І здається все ж мені,
Що вони у ріднім краї, радість сіють на весні.
(«Що найтяжче журавлям»)
- Чому журавлі сіють на землі печаль, коли відлітають?
- Який малюнок ви б намалювали до цього тексту?
- Чому птахи повертаються назад з теплих країв?
- З чого починається любов до Батьківщини?
( з батьківського дому, з рідної стежини…)
В пісні про це співається так:( Звучить пісня С.Ротару «Одна калина
«Хто краще знає твори Сухомлинського»
Подорож до читацької скарбнички
Василя Олександровича Сухомлинського
Мета: ознайомитиучнівзжиттямтатворчимшляхомВ.О.Сухомлинського. ВикликатиінтересдотворівСухомлинського, бажаннябільшезнати, наслідуватипозитивнірисигероївпрочитанихоповідань. Розвивати вміння виділяти в тексті головне, збагачувати словник. Виховувати почуття доброти, любові та поваги до рідних, друзів, всього народу.
Обладнання: портрети В.О.Сухомлинського, карта Кіровоградської області, квіти, віночок, різнокольорові стрічки, книги В.О.Сухомлинського, фото виставка, малюнки дітей до казок.
Хід засідання:
І. Організація класу
ІІ. Мотивація навчальної діяльності
На сьогоднішньому занятті
Треба дружно працювати,
Щоб змогли на всі питання
Повні відповіді дати.
- Технологія «Мікрофон»
- Чого ви чекаєте сьогодні на занятті?
- Технологія «Незакінчені речення»
Продовжити думку;
- Я хочу навчатись, тому що...
- Я не хочу навчатись, тому що...
Висновок. Навчання — це обов’язок кожної людини, це дорога у майбутнє, це життя.
- Яким би ви хотіли бачити наше заняття?
- Цікавим
- Продуктивним
- Творчим
- Щоб наше заняття таким було, я сподіваюсь, що ви будете мені допомагати і будете:
- уважними;
- дисциплінованими;
- активними
ІІІ. Оголошення теми і мети.
( На фоні музики «Одинокий пастух» звучить голос бібліотекаря.)
На високому стеблі квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому і називають квітку соняшником. Та вранці, тільки сходить зірниця, тремтять пелюстки. Радіє соняшник сходу сонця. Вдень сонце пливе по небу і соняшник повертає за ним свою золоту голівку. Зайде сонце. Повертає соняшник голівку туди, де завтра зійде сонечко.
Спить золота квітка і сниться їй ранкова зірка.
-Щойно ви прослухали оповідання, великого сина нашої Кіровоградської землі, видатного вченого-педагога, який серце своє віддав дітям, Василя Олександровича Сухомлинського. Йому і присвячуємо ми сьогоднішнє заняття.
- ІV. Робота над темою заняття
- В цьому році ми відзначаємо 100 років з дня його народження.
- На сьогоднішньому занятті ми здійснимо подорож до читацької скарбнички і познайомимося з його творами.
- В кінці заняття ми повинні пояснити значення таких слів:
Девіз:Він залишив назавжди
Слід після себе у світі,
Слід той не зможуть змести
Сиві і славні століття.
- Кожен мандрівник перед тим, як відправитись в якусь подорож, повинен приготувати все необхідне. Я просила допомогти мені наших фотокореспондентів у проведенні заняття.
- Чи готові ви в дорогу? Слово надаємо фотокореспондентам.
1-й кор. В селі Василівці, що на Єлисаветградщині ( так тоді називала наш край) 28 вересня 1918 року в сім’ї селянина-бідняка Олександра Омеляновича народився син. Назвали його Василем. Але згодом односельці так полюбили хлопчика, що всі стали називати його як польову квітку - Васильок.
2-й кор. Батько - Олександр Омелянович, орав землю, працював столяром, робив музичні інструменти.
3-й кор. Мати - Оксана Ювдіївна, працювала в колгоспі, займалася домашнім господарством, а зимовими вечорами розповідала казки. Разом з чоловіком, крім Василя, виховували ще трьох дітей, всі троє стали вчителями.
4-й кор. Василь Сухомлинський був завжди зосередженим, заглибленим у свою роботу, захоплювався всім, що траплялось на його шляху. Він добре малював. Для того, щоб купити фарби, папір, він з братом заготовляв лікарські рослини, насіння акації, адже зошити можна було одержати лише за них: склянка насіння акації - два зошити.
1-й кор. По книги Василь ходив до Павлиша. Там була книгарня. А за фарбами споряджувався у Кременчук.
2-й кор. В 1933 році закінчив семирічну школу. Потім навчався уКременчуцькому педінституті на факультеті мови і літератури. В 1941 році розпочалася війна, на якій двічі було поранено Сухомлинського.
3-й кор. З 1945 року почав писати свої перші статті, педагогічні твори. Написав понад 70 томів цікавих розповідей для дітей. З кожним роком відчував, що його місце біля дітей, у школі.
У 1948 році В.О.Сухомлинський став директором Павлиської середньої школи.
-Зараз ми з вами, діти, відправимося до прекрасного села яке називається-Павлиш.
Одна з вулиць називається вулицею Сухомлинського. Тут проживають добрі, чемні люди. В серцях яких назавжди залишиться ім’я В.О.Сухомлинського. Пам’ятають і люблять його і дорослі і діти тому, що і він дуже любив людей і понад усе дітей. Тому і написав для них багато цікавих розповідей. Понад 1500 казок та оповідань написав для дітей. В його творах переважає доброта, він хотів щоб всі діти росли добрими, чуйними працьовитими, щоб любили тата і маму, свою рідну домівку і нашу велику, прекрасну Батьківщину. Тому наша перша зупинка: «Батьківщина»
Батьківщина - це Україна.
Батьківщина - це мама й тато.
Батьківщина - це твої найщиріші друзі
І бджола у веснянім лузі.
Жителі першого будинку пропонують нам такі завдання:
- Перше завдання.
Я прочитаю вірш до одного з оповідань письменника. Послухайте і скажіть, як називається це оповідання:
Сіло сонечко за гору, червоніє небокрай,
В цю осінню тиху пору, покидаючи свій край,
В небі журавлі летять, поспішають у синю даль,
І крильми тихенько сіють, на моїй землі печаль.
А що сіють як вертають? І здається все ж мені,
Що вони у ріднім краї, радість сіють на весні.
(«Що найтяжче журавлям»)
- Чому журавлі сіють на землі печаль, коли відлітають?
- Який малюнок ви б намалювали до цього тексту?
- Чому птахи повертаються назад з теплих країв?
- З чого починається любов до Батьківщини?
( з батьківського дому, з рідної стежини…)
В пісні про це співається так:( Звучить пісня С.Ротару «Одна калина» приспів)
Висновок. Що виховують у нас ці твори?
Друга зупинка. «Пам’ять»
Де б ми не були, ми завжди пам’ятаємо місце де народилися...
Дні дитинства наче плин води
Проліта дитинство, та у спадок
Зостається пісня, повна згадок,
Пам’ять зостається назавжди.
Поговоримо про це, здійснивши перепочинок на зупинці «Пам’ять»
Жителі наступного будинку нам пропонують попрацювати з «Хрестоматіями для позакласного читання».
- Читання легенди В.О.Сухомлинського - способом «Дощик».
- Придумайте заголовок до легенди.
- Як вишні продовжують свій рід?
- Чому люди свій родовід малюють у вигляді дерева ?
- Перечитайте, до чого закликав Сухомлинський у своїй легенді.
Висновок. Що таке пам’ять народу?
Третя зупинка. «Школа»
Багато розповідей письменника присвячені шкільним подіям, адже більшу частину свого життя Сухомлинський був у школі разом з дітьми, тому наступна наша зупинка«Школа».
На чарівній вулиці гомін і сміх,
Там лагідне сонечко гріє усіх,
Дівчатка веселі там книги читають,
А хлопці кмітливі їм допомагають.
Своїми творами Василь Олександрович уводить дітей до світу пізнання, пробуджує в їх душах благородні почуття, намагається посіяти в тонкий розум і чутливе серце дітей перші зерна доброти.
— Тож звернімося до золотих розсипів, до мудрих уроків великого вчителя.
Робота в групах.
- Завдання буде таким: одна група дітей читає, інша - слухає і ставить запитання до тексту, та що читала - відповідає, а потім навпаки.
-1 - група. Прочитайте оповідання «Суниці для Наталі».
Орієнтовні запитання:
- Як звали дівчинку?
- В якому класі вона навчалася?
- Чому вона швидко втомлювалася?
- Що порадила мама хлопчикові?
- Як звали хлопчика?
- Чому він не хотів нести суниці?
- Чому йому було соромно?
- Чи поніс хлопчик суниці в школу?
- Який був Андрійко?
- Чому щічки в Наталочки стали червоними?
- Чого вчить нас це оповідання?
- Яку рису в собі ми повинні в собі виховувати?
II- група. « Списав задачу»
Орієнтовні запитання:
- Як звали хлопчика?
- Чому він був стурбований?
- Що він планував зробити в школі?
- Як цей вчинок характеризує хлопчика?
- Чи дала йому дівчинка списати задачу?
- Якою була дівчинка?
- Що помітив Павлик списуючи задачу?
- Чи сказав він про це Зіні? Чому?
- Які оцінки поставила вчителька?
- Чому Павлик почервонів?
- Про що це свідчить?
- Яку рису характеру слід розвинути в собі Павлику?
Четверта зупинка «Природнича».
Продовжуємо нашу подорож. Жителі наступного будинку дуже люблять природу і запропонували таке завдання.
Технологія проблемного вивчення матеріалу
- Діти, коли я йшла в школу, то побачила щось цікаве.
- А хочете дізнатись що це таке?
- Тоді запитуйте .
1-уч. Це тварина?
Вч. Ні.
2-уч. Це рослина?
Вч. Так.
3-уч. Це дерево чи кущ?
Вч. Дерево.
4-уч. На ньому зараз є ягоди?
Вч. Так.
6-уч. Ягоди червоного кольору?
Вч. Так.
Всі учні. Це горобина.
- В якому оповіданні говориться про це дерево?
«Зайчик і Горобина»
- Чому так названо оповідання?
Технологія «Авторське крісло»
А зараз послухаємо ваші казки.
(Діти читають написані дома казки і демонструють до них малюнки)
П’ята зупинка. «Наші таланти».
У цьому домі злагода панує
Добро і щирість жителі шанують.
І вас запрошують у гості завітати,
Та спершу, талант і розум показати.
- За оповіданням В.О.Сухомлинського складено п’єсу «Півень та Сонце» - інсценізація.
- За твором «Соромно перед Соловейком» - складено пісню, давайте зараз її проспіваємо.
- - Чому було соромно перед Соловейком?
- Шоста зупинка. «Вікторина».
- По цій дивній вулиці річка біжить
- По синьому небі хмаринка летить.
- Там незабудки скрізь розквітають
- І жителі вулиці все добре знають.
- Просять нас, щоб ми з вами провели вікторину.
«Хто краще знає твори Сухомлинського»
- Найкрасивіші — мармурові квіточки конвалії. Вони такі ніжні і ласкаві. Коли дивишся на них, стає так і радісно. Хочеться зробити щось хороше. Хочеться, щоб люди говорили про мене, що я хороша, слухняна дівчинка, добра мамина і татова донька. (КРАСИВЕ Й ОГИДНЕ)
- Бабусю, коли ваш день народження?
Завтра, дитино,— відповіла бабуся.
Дочекалася Ніна ранку, нарвала квітів і несе бабусі. А Галя питає:
Куди ти несеш квіти? (БАЙДУЖІСТЬ)
- Настав вечір. Мандрівники втомились. Дідусь уже зібрався спати десь під відкритим небом, як раптом хлопчик побачив у лісі будиночок, який стояв біля лісової стежки. ( ЛІСОВИЙ БУДИНОЧОК
- Це так. Якби напився вовк, він би «спасибі» не сказав. А ми не вовки, ми — люди. (НАВІЩО КАЖУТЬ «СПАСИБІ»?)
- Дітям дуже хотілося пити. І чим ближче була криниця, тим скоріше вони йшли. (КРАПЛИНА ВОДИ)
- Висновок - Молодці, але це ще тільки краплина того ,що написав В.О.Сухомлинський.
Огляд виставки книг
-
- В.О.Сухомлинський написав для дітей молодшого шкільного віку
- « Гаряча квітка»
- «Чиста криниця»
- Для дітей старшого шкільного віку:
- «Листи до сина».
- «Народження громадянина»
- «Сто порад вчителю»
- «Серце віддаю дітям»...
- То ж читайте твори В.О.Сухомлинського і збагачуйтеся знаннями.
- Співайте шану педагогу-творцю.
Вересень квіти зібрав скрізь, де вони пломеніли,
Тихо пройшов і поклав, їх на високій могилі.
В ній Сухомлинський лежить, вчитель народний поправу.
Як нам його не любить! Він наша гордість і слава.
Вчитель, герой і поет, з серцем палаючим Данко,
Справжній поет-гуманіст щастя творив до останку.
Світлі ідеї його, вічні як води Дніпрові.
Наш видатний педагог, повен добра і любові.
Дітям життя присвятив, все їм віддав без вагання,
Він їх безмежно любив, знав їх сердець поривання.
В спадщину нам залишив, чисті джерела науки,
Нас з тих джерел напоїв, духом надмірно високим.
Він залишив назавжди слід після себе у світі,
Слід той не зможуть змести сиві і славні століття.
VІ. Підсумок уроку.
Пояснення слів, девізу уроку.
Він залишив назавжди
після себе у світі,
Слід той не зможуть змести
Сиві і славні століття
- Твори В.О.Сухомлинського носять виховний характер, тому що це був письменник усім своїм талантом, роботящим умом, всім серцем педагог за покликанням. Він хотів, щоб діти росли справжніми громадянами України, справжніми людьми.
- Виходячи з власних думок, та творів які ми сьогодні розглянули, вам необхідно записати у пам’ятці - якою повинна бути справжня людина. У кожного з вас є на парті картка, на якій є запис, заповніть її.
10заповідей: чого не можна робити.
- Не можна ледарювати, коли всі працюють.
- Не можна сміятися над старістю і старими людьми, про старість треба говорити тільки з повагою.
- Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо зі старшими.
- Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе не має якоїсь речі.
- Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.
- Не можна робити того , що засуджують старші.
- Не можна залишати старшу рідну людину одинокою.
- Не можна збиратися в дорогу не спитавши дозволу і поради у старших.
- Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.
- Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка.
- На картці у смайлику намалювати себе: задоволеного або незадоволеного своєю роботою. Це і буде вашою оцінкою.
Додаток
Оповідання В. О. Сухомлинського
КРАСИВЕ Й ОГИДНЕ
Марія Іванівна сказала: «Діти, подумайте, що вам здається найкрасивішим, а що — найогиднішим. Подумайте і напишіть про це».
Я довго думала: що ж найкрасивіше?
Найкрасивіші — мармурові квіточки конвалії. Вони такі ніжні і ласкаві. Коли дивишся на них, стає так і радісно. Хочеться зробити щось хороше. Хочеться, щоб люди говорили про мене, що я хороша, слухняна дівчинка, добра мамина і татова донька.
Найкрасивіше — коли люди роблять одне одному щось хороше. Одного разу трапилось ось що. Під високим деревом на лавці сидів старий дідусь. Він їхав автобусом і йому стало погано. Вийшов із автобуса і сидить на лавці. Мама запросила його додому, дала ліки, нагодувала. Дідусь відпочив і поїхав додому.
А найогидніше було ось що. В одного хлопчика померла бабуся. Стара - стара, дев’яносто років. І він не пішов на похорони. А коли бабуся хворіла — не ходив до неї. Невже йому не боляче? Найогидніше, коли людина стає злою, безсердечною.
БАЙДУЖІСТЬ
Жила в нашому селі бабуся Орина. Така стара, що ніхто і не пам’ятав, скільки їй років. У бабусі два сусіди — обидва трактористи. В одного була донька Галя, семикласниця, а в іншого — донька Ніна, третьокласниця. Одного разу запитала Ніна у бабусі:
Бабусю, коли ваш день народження?
Завтра, дитино,— відповіла бабуся.
Дочекалася Ніна ранку, нарвала квітів і несе бабусі. А Галя питає:
Куди ти несеш квіти?
Бабусі Орині. Сьогодні у неї день народження.
Засміялась Галя та й каже:
А хіба вона твоя бабуся? Чому ти чужу бабусю вітаєш із днем народження?
Ніну вразили слова Гаті. Вона запитала зі здивуванням:
А хіба може бути нічия бабуся?
ЛІСОВИЙ БУДИНОЧОК
Дідусь І десятилітній онук ішли великим лісом. Ледь помітна стежечка петляла між високими деревами.
Настав вечір. Мандрівники втомились. Дідусь уже зібрався спати десь під відкритим небом, як раптом хлопчик побачив у лісі будиночок, який стояв біля лісової стежки.
Дідусю, там хатка! — радісно вигукнув онук,— Може, в ній переночуємо?
Так, це будиночок для мандрівників,— пояснив дідусь.
Вони зайшли в лісовий будиночок. Там було чисто, на дерев’яній стіні виста гілочка ялини. За народним звичаєм це означало гостинність: заходьте, будь ласка, шановні гості.
Дідусь і онук підійшли до столу і побачили на ньому свіжу хлібину і маленький глечичок з медом.
На вікні стояло відро з водою.
Дідусь та онук умились і сіли вечеряти.
Хто ж усе це поставив на стіл? — запитав онук.
Добра людина,— відповів дідусь.
Як же це так? — здивувався внук,— Залишила нам добра людина їжу, а ми не знаємо, хто вона. Навіщо ж вона старалася?
Щоб ти став кращим,— відповів дідусь.
НАВІЩО КАЖУТЬ «СПАСИБІ»?
По лісовій дорозі йшли двоє — дідусь і хлопчик. Було жарко, захотілося їм пити.
Мандрівники підійшли до струмка. Тихо дзюрчала прохолодна вода. Вони нахилилися, напилися.
Спасибі тобі, струмочку,— сказав дідусь.
Хлопчик засміявся.
Ви навіщо сказали струмку «спасибі»? — запитав він дідуся.— Адже струмок не живий, не почує Ваших слів, не зрозуміє Вашої вдячності.
Це так. Якби напився вовк, він би «спасибі» не сказав. А ми не вовки, ми — люди. Чи знаєш ти. навіщо людина говорить «спасибі*? Подумай, кому потрібне це слово?
Хлопчик задумався. Часу у нього було багато. Дорога була довга...
КРАПЛИНА ВОДИ
Був спекотний липневий день. До криниці, що під високим дубом, підійшла група школярів. Вони поверталися із і туристського походу. Дітям дуже хотілося пити. І чим ближче була криниця, тим скоріше вони йшли.
А з іншого боку до них наближалася бабуся. Вона йшла здалеку і дуже втомилася. І бабуся, і діти підійшли до криниці одночасно.
На зрубі стояло відро з холодною водою. Діти оточили його і по черзі пили воду. А бабусю відтіснили. Вона відійшла до дуба і стояла сумна, притулившись до дерева.
Коли діти напились і пішли далі, бабуся подивилася їм услід і задумливо похитала головою.
ЕКСКУРСІЯ В КАНІВ
П’ятикласники зібралися їхати на екскурсію в Канів. Діти раділи: побачать багато нового, цікавого. Побувають на могилі Тараса Григоровича Шевченка.
Хотіла поїхати і Гатя. І раптом у неї тяжко захворіла мама. Прийшла Галя до школи сумна, заплакана.
Чому ти така сумна? — запитали товариші.
Мама тяжко хвора. Не поїду я на екскурсію.
Сумно стало на душі у дітей. Хіба можна радіти, веселитися, якщо у товариша горе?
Вирішили діти: почекаємо, поки мама у Галі одужає, тоді і поїдемо на екскурсію.
Минуло три тижні. Галина мама одужала. Клас поїхав на екскурсію. Поїхала і Галя.
Якщо у тебе радість, то в іншої людини може бути горе. Розуміти чуже горе — це велика людська краса.
СПИСАВ ЗАДАЧУ
Павлик прийшов до школи дуже стурбований. Дома він довго сидів над задачею й не міг розв’язати її. Тепер він прийшов до школи, щоб у когось списати задачу. Бо працювати сам Павлик не любив.
Прийшла Зіна. Вона добре вміла розв’язувати задачі. Павликзапитав у неї:
- Зіно, на скільки питань задача?
-На троє,— відповіла Зіна.— А хіба ти не розв’язав?
- Не вийшла... Дай, Зіно, списати...
- Ой Павлику, чому ж ти сам не хочеш працювати? — запитала Зіна.
Вона дала йому свій зошит.
Павлик почав списувати. Списав одну дію, другу, перейшов до третьої. В третій дії він помітив у Зіни помилку. Там, де треба було написати 23, Зіна написала 32.
В своєму зошиті Павлик написав правильно, а Зіні не сказав, що в неї помилка.
Учителька зібрала зошити для перевірки.
Наступного дня вона принесла зошити.
У Павлика — п’ять,— сказала вчителька.— Молодець, Павлику,добре попрацював над задачею. А в тебе, Зіно,— чотири. Помилку допустила...
Зіна поблідла. Вона глянула на Павлика. Павлик почервонів і схилив голову над партою.
СУНИЦІ ДЛЯ НАТАЛІ
У третьому класі вчиться маленька дівчинка Наталя. Вона довго хворіла. Повернулась до школи бліда, швидко втомлювалась.
Андрійко розповів своїй мамі про Наталю. Мама сказала :
Цій дівчинці треба їсти мед і суниці. Тоді вона стане бадьорою,червонощокою... Понеси їй суниць, Андрійку.
Андрійкові хочеться понести суниць Наталі, але чомусь соромно. Він так і сказав мамі: соромно мені, не понесу...
Чому ж тобі соромно? здивувалась мама.
Андрійко і сам не знав, чому йому соромно.
Наступного дня він все ж таки взяв з дому пакуночок
з суницями. Коли вже закінчились уроки, він підійшов до Наталі. Віддав їй пакуночок з суницями й тихо сказав:
Це суниці. Ти їж, і щоки в тебе будуть червоні.
Наталя взяла пакуночок з суницями. І тут сталося дивне. Щічки її стали червоними, немов мак. Вона ласкаво подивилась в очі Андрійкові й прошептала: «Дякую!..»
«Чому ж щічки в неї стали червоними? — з подивом думав Андрійко.— Вона ще ж не їла суниці...»
Не можна ледарювати, коли всі працюють.
Не можна сміятися над старістю і старими людьми, про старість треба говорити тільки з повагою.
Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо зі старшими.
Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе не має якоїсь речі.
Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.
Не можна робити того , що засуджують старші.
Не можна залишати старшу рідну людину одинокою.
Не можна збиратися в дорогу не спитавши дозволу і поради у старших.
Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.
Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина,
- Найкрасивіші — мармурові квіточки конвалії. Вони такі ніжні і ласкаві. Коли дивишся на них, стає так і радісно. Хочеться зробити щось хороше. Хочеться, щоб люди говорили про мене, що я хороша, слухняна дівчинка, добра мамина і татова донька. (КРАСИВЕ Й ОГИДНЕ)
- Бабусю, коли ваш день народження?
Завтра, дитино,— відповіла бабуся.
Дочекалася Ніна ранку, нарвала квітів і несе бабусі. А Галя питає:
Куди ти несеш квіти? (БАЙДУЖІСТЬ)
- Настав вечір. Мандрівники втомились. Дідусь уже зібрався спати десь під відкритим небом, як раптом хлопчик побачив у лісі будиночок, який стояв біля лісової стежки. ( ЛІСОВИЙ БУДИНОЧОК
- Це так. Якби напився вовк, він би «спасибі» не сказав. А ми не вовки, ми — люди. (НАВІЩО КАЖУТЬ «СПАСИБІ»?)
- Дітям дуже хотілося пити. І чим ближче була криниця, тим скоріше вони йшли. (КРАПЛИНА ВОДИ)
|