Подорож до читацької скарбнички

Василя Олександровича Сухомлинського

 

Мета: ознайомити учнів з життям та творчим шляхом В.О.Сухомлинського. Викликати інтерес до творів Сухомлинського, бажання більше знати, наслідувати позитивні риси героїв прочитаних оповідань. Розвивати вміння виділяти в тексті головне, збагачувати словник. Виховувати почуття доброти, любові та поваги до рідних, друзів, всього народу.

Обладнання: портрети В.О.Сухомлинського, карта Кіровоградської області, квіти, віночок, різнокольорові стрічки, книги В.О.Сухомлинського, фото виставка, малюнки дітей до казок.

Хід засідання:

І. Організація класу

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

На сьогоднішньому занятті

Треба дружно працювати,

Щоб змогли на всі питання

Повні відповіді дати.

1. Технологія «Мікрофон»

- Чого ви чекаєте сьогодні на занятті?

2. Технологія «Незакінчені речен­ня»

Продовжити думку;

• Я хочу навчатись, тому що...
• Я не хочу навчатись, тому що...

Висновок. Навчання — це обов’язок кожної людини, це дорога у майбут­нє, це життя.

• Яким би ви хотіли бачити наше заняття?

• Цікавим
• Продуктивним
• Творчим

• Щоб наше заняття таким було, я споді­ваюсь, що ви будете мені допомагати і будете:

• уважними;
• дисциплінованими;
• активними

ІІІ. Оголошення теми і мети.

( На фоні музики «Одинокий пастух» звучить голос бібліотекаря.)

На високому стеблі квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому і називають квітку соняшником. Та вранці, тільки сходить зірниця, тремтять пелюстки. Радіє соняшник сходу сонця. Вдень сонце пливе по небу і соняшник повертає за ним свою золоту голівку. Зайде сонце. Повертає соняшник голівку туди, де завтра зійде сонечко.

Спить золота квітка і сниться їй ранкова зірка.

-Щойно ви прослухали оповідання, великого сина нашої Кіровоградської землі, видатного вченого-педагога, який серце своє віддав дітям, Василя Олександровича Сухомлинського. Йому і присвячуємо ми сьогоднішнє заняття.

• ІV. Робота над темою заняття

• В цьому році ми відзначаємо 100 років з дня його народження.
• На сьогоднішньому занятті ми здійснимо подорож до читацької скарбнички і познайомимося з його творами.
• В кінці заняття ми повинні пояснити значення таких слів:

Девіз:Він залишив назавжди

Слід після себе у світі,

Слід той не зможуть змести

Сиві і славні століття.

• Кожен мандрівник перед тим, як відправитись в якусь подорож, повинен приготувати все необхідне. Я просила допомогти мені наших фотокореспондентів у проведенні заняття.
• Чи готові ви в дорогу? Слово надаємо фотокореспондентам.

1-й кор. В селі Василівці, що на Єлисаветградщині ( так тоді називала наш край) 28 вересня 1918 року в сім’ї селянина-бідняка Олександра Омеляновича народився син. Назвали його Василем. Але згодом односельці так полюбили хлопчика, що всі стали називати його як польову квітку - Васильок.

2-й кор. Батько - Олександр Омелянович, орав землю, працював столяром, робив музичні інструменти.

3-й кор. Мати - Оксана Ювдіївна, працювала в колгоспі, займалася домашнім господарством, а зимовими вечорами розповідала казки. Разом з чоловіком, крім Василя, виховували ще трьох дітей, всі троє стали вчителями.

4-й кор. Василь Сухомлинський був завжди зосередженим, заглибленим у свою роботу, захоплювався всім, що траплялось на його шляху. Він добре малював. Для того, щоб купити фарби, папір, він з братом заготовляв лікарські рослини, насіння акації, адже зошити можна було одержати лише за них: склянка насіння акації - два зошити.

1-й кор. По книги Василь ходив до Павлиша. Там була книгарня. А за фарбами споряджувався у Кременчук.

2-й кор. В 1933 році закінчив семирічну школу. Потім навчався уКременчуцькому педінституті на факультеті мови і літератури. В 1941 році розпочалася війна, на якій двічі було поранено Сухомлинського.

3-й кор. З 1945 року почав писати свої перші статті, педагогічні твори. Написав понад 70 томів цікавих розповідей для дітей. З кожним роком відчував, що його місце біля дітей, у школі.

У 1948 році В.О.Сухомлинський став директором Павлиської середньої школи.

-Зараз ми з вами, діти, відправимося до прекрасного села яке називається -Павлиш.

Одна з вулиць називається вулицею Сухомлинського. Тут проживають добрі, чемні люди. В серцях яких назавжди залишиться ім’я В.О.Сухомлинського. Пам’ятають і люблять його і дорослі і діти тому, що і він дуже любив людей і понад усе дітей. Тому і написав для них багато цікавих розповідей. Понад 1500 казок та оповідань написав для дітей. В його творах переважає доброта, він хотів щоб всі діти росли добрими, чуйними працьовитими, щоб любили тата і маму, свою рідну домівку і нашу велику, прекрасну Батьківщину. Тому наша перша зупинка: «Батьківщина»

Батьківщина - це Україна.

Батьківщина - це мама й тато.

Батьківщина - це твої найщиріші друзі

І бджола у веснянім лузі.

Жителі першого будинку пропонують нам такі завдання:

- Перше завдання.

Я прочитаю вірш до одного з оповідань письменника. Послухайте і скажіть, як називається це оповідання:

Сіло сонечко за гору, червоніє небокрай,

В цю осінню тиху пору, покидаючи свій край,

В небі журавлі летять, поспішають у синю даль,

І крильми тихенько сіють, на моїй землі печаль.

А що сіють як вертають? І здається все ж мені,

Що вони у ріднім краї, радість сіють на весні.

(«Що найтяжче журавлям»)

• Чому журавлі сіють на землі печаль, коли відлітають?
• Який малюнок ви б намалювали до цього тексту?
• Чому птахи повертаються назад з теплих країв?
• З чого починається любов до Батьківщини?

( з батьківського дому, з рідної стежини…)

В пісні про це співається так:( Звучить пісня С.Ротару «Одна калина

 

«Хто краще знає твори Сухомлинського»

Подорож до читацької скарбнички

Василя Олександровича Сухомлинського

 

Мета: ознайомитиучнівзжиттямтатворчимшляхомВ.О.Сухомлинського. ВикликатиінтересдотворівСухомлинського, бажаннябільшезнати, наслідуватипозитивнірисигероївпрочитанихоповідань. Розвивати вміння виділяти в тексті головне, збагачувати словник. Виховувати почуття доброти, любові та поваги до рідних, друзів, всього народу.

Обладнання: портрети В.О.Сухомлинського, карта Кіровоградської області, квіти, віночок, різнокольорові стрічки, книги В.О.Сухомлинського, фото виставка, малюнки дітей до казок.

Хід засідання:

І. Організація класу

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

На сьогоднішньому занятті

Треба дружно працювати,

Щоб змогли на всі питання

Повні відповіді дати.

1. Технологія «Мікрофон»

- Чого ви чекаєте сьогодні на занятті?

2. Технологія «Незакінчені речен­ня»

Продовжити думку;

• Я хочу навчатись, тому що...
• Я не хочу навчатись, тому що...

Висновок. Навчання — це обов’язок кожної людини, це дорога у майбут­нє, це життя.

• Яким би ви хотіли бачити наше заняття?

• Цікавим
• Продуктивним
• Творчим

• Щоб наше заняття таким було, я споді­ваюсь, що ви будете мені допомагати і будете:

• уважними;
• дисциплінованими;
• активними

ІІІ. Оголошення теми і мети.

( На фоні музики «Одинокий пастух» звучить голос бібліотекаря.)

На високому стеблі квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому і називають квітку соняшником. Та вранці, тільки сходить зірниця, тремтять пелюстки. Радіє соняшник сходу сонця. Вдень сонце пливе по небу і соняшник повертає за ним свою золоту голівку. Зайде сонце. Повертає соняшник голівку туди, де завтра зійде сонечко.

Спить золота квітка і сниться їй ранкова зірка.

-Щойно ви прослухали оповідання, великого сина нашої Кіровоградської землі, видатного вченого-педагога, який серце своє віддав дітям, Василя Олександровича Сухомлинського. Йому і присвячуємо ми сьогоднішнє заняття.

• ІV. Робота над темою заняття

• В цьому році ми відзначаємо 100 років з дня його народження.
• На сьогоднішньому занятті ми здійснимо подорож до читацької скарбнички і познайомимося з його творами.
• В кінці заняття ми повинні пояснити значення таких слів:

Девіз:Він залишив назавжди

Слід після себе у світі,

Слід той не зможуть змести

Сиві і славні століття.

• Кожен мандрівник перед тим, як відправитись в якусь подорож, повинен приготувати все необхідне. Я просила допомогти мені наших фотокореспондентів у проведенні заняття.
• Чи готові ви в дорогу? Слово надаємо фотокореспондентам.

1-й кор. В селі Василівці, що на Єлисаветградщині ( так тоді називала наш край) 28 вересня 1918 року в сім’ї селянина-бідняка Олександра Омеляновича народився син. Назвали його Василем. Але згодом односельці так полюбили хлопчика, що всі стали називати його як польову квітку - Васильок.

2-й кор. Батько - Олександр Омелянович, орав землю, працював столяром, робив музичні інструменти.

3-й кор. Мати - Оксана Ювдіївна, працювала в колгоспі, займалася домашнім господарством, а зимовими вечорами розповідала казки. Разом з чоловіком, крім Василя, виховували ще трьох дітей, всі троє стали вчителями.

4-й кор. Василь Сухомлинський був завжди зосередженим, заглибленим у свою роботу, захоплювався всім, що траплялось на його шляху. Він добре малював. Для того, щоб купити фарби, папір, він з братом заготовляв лікарські рослини, насіння акації, адже зошити можна було одержати лише за них: склянка насіння акації - два зошити.

1-й кор. По книги Василь ходив до Павлиша. Там була книгарня. А за фарбами споряджувався у Кременчук.

2-й кор. В 1933 році закінчив семирічну школу. Потім навчався уКременчуцькому педінституті на факультеті мови і літератури. В 1941 році розпочалася війна, на якій двічі було поранено Сухомлинського.

3-й кор. З 1945 року почав писати свої перші статті, педагогічні твори. Написав понад 70 томів цікавих розповідей для дітей. З кожним роком відчував, що його місце біля дітей, у школі.

У 1948 році В.О.Сухомлинський став директором Павлиської середньої школи.

-Зараз ми з вами, діти, відправимося до прекрасного села яке називається-Павлиш.

Одна з вулиць називається вулицею Сухомлинського. Тут проживають добрі, чемні люди. В серцях яких назавжди залишиться ім’я В.О.Сухомлинського. Пам’ятають і люблять його і дорослі і діти тому, що і він дуже любив людей і понад усе дітей. Тому і написав для них багато цікавих розповідей. Понад 1500 казок та оповідань написав для дітей. В його творах переважає доброта, він хотів щоб всі діти росли добрими, чуйними працьовитими, щоб любили тата і маму, свою рідну домівку і нашу велику, прекрасну Батьківщину. Тому наша перша зупинка: «Батьківщина»

Батьківщина - це Україна.

Батьківщина - це мама й тато.

Батьківщина - це твої найщиріші друзі

І бджола у веснянім лузі.

Жителі першого будинку пропонують нам такі завдання:

- Перше завдання.

Я прочитаю вірш до одного з оповідань письменника. Послухайте і скажіть, як називається це оповідання:

Сіло сонечко за гору, червоніє небокрай,

В цю осінню тиху пору, покидаючи свій край,

В небі журавлі летять, поспішають у синю даль,

І крильми тихенько сіють, на моїй землі печаль.

А що сіють як вертають? І здається все ж мені,

Що вони у ріднім краї, радість сіють на весні.

(«Що найтяжче журавлям»)

• Чому журавлі сіють на землі печаль, коли відлітають?
• Який малюнок ви б намалювали до цього тексту?
• Чому птахи повертаються назад з теплих країв?
• З чого починається любов до Батьківщини?

( з батьківського дому, з рідної стежини…)

В пісні про це співається так:( Звучить пісня С.Ротару «Одна калина» приспів)

Висновок. Що виховують у нас ці твори?

Друга зупинка. «Пам’ять»

Де б ми не були, ми завжди пам’ятаємо місце де народилися...

Дні дитинства наче плин води

Проліта дитинство, та у спадок

Зостається пісня, повна згадок,

Пам’ять зостається назавжди.

Поговоримо про це, здійснивши перепочинок на зупинці «Пам’ять»

Жителі наступного будинку нам пропонують попрацювати з «Хрестоматіями для позакласного читання».

• Читання легенди В.О.Сухомлинського - способом «Дощик».
• Придумайте заголовок до легенди.
• Як вишні продовжують свій рід?
• Чому люди свій родовід малюють у вигляді дерева ?
• Перечитайте, до чого закликав Сухомлинський у своїй легенді.

Висновок. Що таке пам’ять народу?

Третя зупинка. «Школа»

Багато розповідей письменника присвячені шкільним подіям, адже більшу частину свого життя Сухомлинський був у школі разом з дітьми, тому наступна наша зупинка«Школа».

На чарівній вулиці гомін і сміх,

Там лагідне сонечко гріє усіх,

Дівчатка веселі там книги читають,

А хлопці кмітливі їм допомагають.

Своїми творами Василь Олександрович уводить дітей до світу пізнання, пробуджує в їх душах бла­городні почуття, намагається посія­ти в тонкий розум і чутливе серце ді­тей перші зерна доброти.

— Тож звернімося до золотих роз­сипів, до мудрих уроків великого вчителя.

Робота в групах.

- Завдання буде таким: одна група дітей читає, інша - слухає і ставить запитання до тексту, та що читала - відповідає, а потім навпаки.

-1 - група. Прочитайте оповідання «Суниці для Наталі».

Орієнтовні запитання:

• Як звали дівчинку?
• В якому класі вона навчалася?
• Чому вона швидко втомлювалася?
• Що порадила мама хлопчикові?
• Як звали хлопчика?
• Чому він не хотів нести суниці?
• Чому йому було соромно?
• Чи поніс хлопчик суниці в школу?
• Який був Андрійко?
• Чому щічки в Наталочки стали червоними?
• Чого вчить нас це оповідання?
• Яку рису в собі ми повинні в собі виховувати?

II- група. « Списав задачу»

Орієнтовні запитання:

• Як звали хлопчика?
• Чому він був стурбований?
• Що він планував зробити в школі?
• Як цей вчинок характеризує хлопчика?
• Чи дала йому дівчинка списати задачу?
• Якою була дівчинка?
• Що помітив Павлик списуючи задачу?
• Чи сказав він про це Зіні? Чому?
• Які оцінки поставила вчителька?
• Чому Павлик почервонів?
• Про що це свідчить?
• Яку рису характеру слід розвинути в собі Павлику?

Четверта зупинка «Природнича».

Продовжуємо нашу подорож. Жителі наступного будинку дуже люблять природу і запропонували таке завдання.

Технологія проблемного вивчення матеріалу

- Діти, коли я йшла в школу, то побачила щось цікаве.

- А хочете дізнатись що це таке?

- Тоді запитуйте .

1-уч. Це тварина?

Вч. Ні.

2-уч. Це рослина?

Вч. Так.

3-уч. Це дерево чи кущ?

Вч. Дерево.

4-уч. На ньому зараз є ягоди?

Вч. Так.

6-уч. Ягоди червоного кольору?

Вч. Так.

Всі учні. Це горобина.

• В якому оповіданні говориться про це дерево?

«Зайчик і Горобина»

• Чому так названо оповідання?

Технологія «Авторське крісло»

А зараз послухаємо ваші казки.

(Діти читають написані дома казки і демонструють до них малюнки)

П’ята зупинка. «Наші таланти».

У цьому домі злагода панує

Добро і щирість жителі шанують.

І вас запрошують у гості завітати,

Та спершу, талант і розум показати.

• За оповіданням В.О.Сухомлинського складено п’єсу «Півень та Сонце» - інсценізація.
• За твором «Соромно перед Соловейком» - складено пісню, давайте зараз її проспіваємо.
• - Чому було соромно перед Соловейком?
• Шоста зупинка. «Вікторина».

• По цій дивній вулиці річка біжить
• По синьому небі хмаринка летить.
• Там незабудки скрізь розквітають
• І жителі вулиці все добре знають.

• Просять нас, щоб ми з вами провели вікторину.

«Хто краще знає твори Сухомлинського»

• Найкрасивіші — мармурові квіточки конвалії. Вони такі ніжні і ласкаві. Коли дивишся на них, стає так і радісно. Хочеться зробити щось хо­роше. Хочеться, щоб люди говори­ли про мене, що я хороша, слухня­на дівчинка, добра мамина і татова донька. (КРАСИВЕ Й ОГИДНЕ)
• Бабусю, коли ваш день народжен­ня?

Завтра, дитино,— відповіла ба­буся.

Дочекалася Ніна ранку, нарвала кві­тів і несе бабусі. А Галя питає:

Куди ти несеш квіти? (БАЙДУЖІСТЬ)

• Настав вечір. Мандрівники втоми­лись. Дідусь уже зібрався спати десь під відкритим небом, як раптом хлоп­чик побачив у лісі будиночок, який стояв біля лісової стежки. ( ЛІСОВИЙ БУДИНОЧОК
• Це так. Якби напився вовк, він би «спасибі» не сказав. А ми не вовки, ми — люди. (НАВІЩО КАЖУТЬ «СПАСИБІ»?)
• Дітям дуже хотілося пити. І чим ближче була криниця, тим скоріше вони йшли. (КРАПЛИНА ВОДИ)

• Висновок - Молодці, але це ще тільки краплина того ,що написав В.О.Сухомлинський.

Огляд виставки книг

•  
• В.О.Сухомлинський написав для дітей молодшого шкільного віку

• « Гаряча квітка»
• «Чиста криниця»

• Для дітей старшого шкільного віку:

• «Листи до сина».
• «Народження громадянина»

• Для вчителів:

• «Сто порад вчителю»
• «Серце віддаю дітям»...

• То ж читайте твори В.О.Сухомлинського і збагачуйтеся знаннями.

• Співайте шану педагогу-творцю.

Вересень квіти зібрав скрізь, де вони пломеніли,

Тихо пройшов і поклав, їх на високій могилі.

В ній Сухомлинський лежить, вчитель народний поправу.

Як нам його не любить! Він наша гордість і слава.

Вчитель, герой і поет, з серцем палаючим Данко,

Справжній поет-гуманіст щастя творив до останку.

Світлі ідеї його, вічні як води Дніпрові.

Наш видатний педагог, повен добра і любові.

Дітям життя присвятив, все їм віддав без вагання,

Він їх безмежно любив, знав їх сердець поривання.

В спадщину нам залишив, чисті джерела науки,

Нас з тих джерел напоїв, духом надмірно високим.

Він залишив назавжди слід після себе у світі,

Слід той не зможуть змести сиві і славні століття.

VІ. Підсумок уроку.

Пояснення слів, девізу уроку.

Він залишив назавжди

після себе у світі,

Слід той не зможуть змести

Сиві і славні століття

- Твори В.О.Сухомлинського носять виховний характер, тому що це був письменник усім своїм талантом, роботящим умом, всім серцем педагог за покликанням. Він хотів, щоб діти росли справжніми громадянами України, справжніми людьми.

- Виходячи з власних думок, та творів які ми сьогодні розглянули, вам необхідно записати у пам’ятці - якою повинна бути справжня людина. У кожного з вас є на парті картка, на якій є запис, заповніть її.

10заповідей: чого не можна робити.       

• Не можна ледарювати, коли всі працюють.
• Не можна сміятися над старістю і старими людьми, про старість треба говорити тільки з повагою.
• Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо зі старшими.
• Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе не має якоїсь речі.
• Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.
• Не можна робити того , що засуджують старші.
• Не можна залишати старшу рідну людину одинокою.
• Не можна збиратися в дорогу не спитавши дозволу і поради у старших.
• Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.
• Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка.

 

• На картці у смайлику намалювати себе: задоволеного або незадоволеного своєю роботою. Це і буде вашою оцінкою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток

Оповідання В. О. Сухомлинського

КРАСИВЕ Й ОГИДНЕ

Марія Іванівна сказала: «Діти, подумайте, що вам здається найкрасивішим, а що — найогиднішим. Подумайте і напишіть про це».

Я довго думала: що ж найкрасивіше?

Найкрасивіші — мармурові квіточки конвалії. Вони такі ніжні і ласкаві. Коли дивишся на них, стає так і радісно. Хочеться зробити щось хо­роше. Хочеться, щоб люди говори­ли про мене, що я хороша, слухня­на дівчинка, добра мамина і татова донька.

Найкрасивіше — коли люди роблять одне одному щось хороше. Одного разу трапилось ось що. Під високим деревом на лавці сидів старий дідусь. Він їхав автобусом і йому стало по­гано. Вийшов із автобуса і сидить на лавці. Мама запросила його додому, дала ліки, нагодувала. Дідусь відпо­чив і поїхав додому.

А найогидніше було ось що. В одно­го хлопчика померла бабуся. Стара - стара, дев’яносто років. І він не пішов на похорони. А коли бабуся хворіла — не ходив до неї. Невже йому не боля­че? Найогидніше, коли людина стає злою, безсердечною.

БАЙДУЖІСТЬ

Жила в нашому селі бабуся Орина. Така стара, що ніхто і не пам’ятав, скільки їй років. У бабусі два сусіди — оби­два трактористи. В одного була донька Галя, семикласниця, а в іншого — донька Ніна, третьокласниця. Одного разу запитала Ніна у бабусі:

Бабусю, коли ваш день народжен­ня?

Завтра, дитино,— відповіла ба­буся.

Дочекалася Ніна ранку, нарвала кві­тів і несе бабусі. А Галя питає:

Куди ти несеш квіти?

Бабусі Орині. Сьогодні у неї день народження.

Засміялась Галя та й каже:

А хіба вона твоя бабуся? Чому ти чужу бабусю вітаєш із днем наро­дження?

Ніну вразили слова Гаті. Вона запи­тала зі здивуванням:

А хіба може бути нічия бабуся?

ЛІСОВИЙ БУДИНОЧОК

Дідусь І десятилітній онук ішли вели­ким лісом. Ледь помітна стежечка петляла між високими деревами.

Настав вечір. Мандрівники втоми­лись. Дідусь уже зібрався спати десь під відкритим небом, як раптом хлоп­чик побачив у лісі будиночок, який стояв біля лісової стежки.

Дідусю, там хатка! — радісно ви­гукнув онук,— Може, в ній перено­чуємо?

Так, це будиночок для мандрівни­ків,— пояснив дідусь.

Вони зайшли в лісовий будиночок. Там було чисто, на дерев’яній стіні ви­ста гілочка ялини. За народним зви­чаєм це означало гостинність: заходь­те, будь ласка, шановні гості.

Дідусь і онук підійшли до столу і по­бачили на ньому свіжу хлібину і ма­ленький глечичок з медом.

На вікні стояло відро з водою.

Дідусь та онук умились і сіли вече­ряти.

Хто ж усе це поставив на стіл? — запитав онук.

Добра людина,— відповів дідусь.

Як же це так? — здивувався внук,— Залишила нам добра людина їжу, а ми не знаємо, хто вона. Навіщо ж вона старалася?

Щоб ти став кращим,— відповів дідусь.

НАВІЩО КАЖУТЬ «СПАСИБІ»?

По лісовій дорозі йшли двоє — ді­дусь і хлопчик. Було жарко, захоті­лося їм пити.

Мандрівники підійшли до струмка. Тихо дзюрчала прохолодна вода. Вони нахилилися, напилися.

Спасибі тобі, струмочку,— ска­зав дідусь.

Хлопчик засміявся.

Ви навіщо сказали струмку «спа­сибі»? — запитав він дідуся.— Адже струмок не живий, не почує Ваших слів, не зрозуміє Вашої вдячності.

Це так. Якби напився вовк, він би «спасибі» не сказав. А ми не вовки, ми — люди. Чи знаєш ти. навіщо лю­дина говорить «спасибі*? Подумай, кому потрібне це слово?

Хлопчик задумався. Часу у нього було багато. Дорога була довга...

КРАПЛИНА ВОДИ

Був спекотний липневий день. До кри­ниці, що під високим дубом, підійшла група школярів. Вони поверталися із і туристського походу. Дітям дуже хотілося пити. І чим ближче була криниця, тим скоріше вони йшли.

А з іншого боку до них наближалася бабуся. Вона йшла здалеку і дуже втомилася. І бабуся, і діти підійшли до криниці одночасно.

На зрубі стояло відро з холодною водою. Діти оточили його і по черзі пили воду. А бабусю відтіснили. Вона відійшла до дуба і стояла сумна, приту­лившись до дерева.

Коли діти напились і пішли далі, бабуся подивилася їм услід і задумливо похитала головою.

ЕКСКУРСІЯ В КАНІВ

П’ятикласники зібралися їхати на екскурсію в Канів. Діти раділи: побачать багато нового, цікавого. Побувають на могилі Тараса Григоровича Шевченка.

Хотіла поїхати і Гатя. І раптом у неї тяжко захворіла мама. Прийшла Галя до школи сумна, заплакана.

Чому ти така сумна? — запитали товариші.

Мама тяжко хвора. Не поїду я на екскурсію.

Сумно стало на душі у дітей. Хіба можна радіти, веселитися, якщо у товариша горе?

Вирішили діти: почекаємо, поки мама у Галі одужає, тоді і поїдемо на екс­курсію.

Минуло три тижні. Галина мама оду­жала. Клас поїхав на екскурсію. По­їхала і Галя.

Якщо у тебе радість, то в іншої лю­дини може бути горе. Розуміти чуже горе — це велика людська краса.

СПИСАВ ЗАДАЧУ

Павлик прийшов до школи дуже стурбований. Дома він довго сидів над задачею й не міг розв’язати її. Тепер він прийшов до школи, щоб у когось списати задачу. Бо працювати сам Павлик не любив.

Прийшла Зіна. Вона добре вміла розв’язувати задачі. Павликзапитав у неї:

- Зіно, на скільки питань задача?

-На троє,— відповіла Зіна.— А хіба ти не розв’язав?

- Не вийшла... Дай, Зіно, списати...

- Ой Павлику, чому ж ти сам не хочеш працювати? — запитала Зіна.

Вона дала йому свій зошит.

Павлик почав списувати. Списав одну дію, другу, пере­йшов до третьої. В третій дії він помітив у Зіни помилку. Там, де треба було написати 23, Зіна написала 32.

В своєму зошиті Павлик написав правильно, а Зіні не сказав, що в неї помилка.

Учителька зібрала зошити для перевірки.

Наступного дня вона принесла зошити.

У Павлика — п’ять,— сказала вчителька.— Моло­дець, Павлику,добре попрацював над задачею. А в тебе, Зіно,— чотири. Помилку допустила...

Зіна поблідла. Вона глянула на Павлика. Павлик по­червонів і схилив голову над партою.

СУНИЦІ ДЛЯ НАТАЛІ

У третьому класі вчиться маленька дівчинка Наталя. Вона довго хворіла. Повернулась до школи бліда, швидко втомлювалась.

Андрійко розповів своїй мамі про Наталю. Мама ска­зала :

Цій дівчинці треба їсти мед і суниці. Тоді вона стане бадьорою,червонощокою... Понеси їй суниць, Андрійку.

Андрійкові хочеться понести суниць Наталі, але чо­мусь соромно. Він так і сказав мамі: соромно мені, не по­несу...

Чому ж тобі соромно? здивувалась мама.

Андрійко і сам не знав, чому йому соромно.

Наступного дня він все ж таки взяв з дому пакуночок

з суницями. Коли вже закінчились уроки, він підійшов до Наталі. Віддав їй пакуночок з суницями й тихо сказав:

Це суниці. Ти їж, і щоки в тебе будуть червоні.

Наталя взяла пакуночок з суницями. І тут сталося див­не. Щічки її стали червоними, немов мак. Вона ласкаво подивилась в очі Андрійкові й прошептала: «Дякую!..»

«Чому ж щічки в неї стали червоними? — з подивом думав Андрійко.— Вона ще ж не їла суниці...»

Не можна ледарювати, коли всі працюють.

Не можна сміятися над старістю і старими людьми, про старість треба говорити тільки з повагою.

Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо зі старшими.

Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе не має якоїсь речі.

Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.

Не можна робити того , що засуджують старші.

Не можна залишати старшу рідну людину одинокою.

Не можна збиратися в дорогу не спитавши дозволу і поради у старших.

Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.

Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина,

• Найкрасивіші — мармурові квіточки конвалії. Вони такі ніжні і ласкаві. Коли дивишся на них, стає так і радісно. Хочеться зробити щось хо­роше. Хочеться, щоб люди говори­ли про мене, що я хороша, слухня­на дівчинка, добра мамина і татова донька. (КРАСИВЕ Й ОГИДНЕ)
• Бабусю, коли ваш день народжен­ня?

Завтра, дитино,— відповіла ба­буся.

Дочекалася Ніна ранку, нарвала кві­тів і несе бабусі. А Галя питає:

Куди ти несеш квіти? (БАЙДУЖІСТЬ)

• Настав вечір. Мандрівники втоми­лись. Дідусь уже зібрався спати десь під відкритим небом, як раптом хлоп­чик побачив у лісі будиночок, який стояв біля лісової стежки. ( ЛІСОВИЙ БУДИНОЧОК
• Це так. Якби напився вовк, він би «спасибі» не сказав. А ми не вовки, ми — люди. (НАВІЩО КАЖУТЬ «СПАСИБІ»?)
• Дітям дуже хотілося пити. І чим ближче була криниця, тим скоріше вони йшли. (КРАПЛИНА ВОДИ)